Виявлення та попередження насильства над дітьми

Інформаціє про те, куди звертатися у випадках домашнього насильства:

* до Національної поліції за номером 102 та повідомити про факт насильства;

* на Урядовий контактний центр 15-47, де цілодобово надаються інформаційні, психологічні та юридичні консультації чоловікам та жінкам, які постраждали від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, насильства стосовно дітей, або з питань загрози вчинення такого насильства та психологічної допомоги потерпілим від домашнього насильства жінкам, чоловікам, дітям;

* до безкоштовного номеру системи безоплатної правової допомоги 0 800-213-103;

* до національної «гарячої лінії» з питань запобігання домашнього насильства, торгівлею людьми та гендерної дискримінації 0-800-500-335 або 116-123 (короткий номер з мобільного).

Методичні рекомендації щодо виявлення та попередження насильства над дітьми

Що ми зазвичай розуміємо під насильством? Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством. Нам навіть важко припустити, як часто ми самі демонструємо насильство, або стаємо його жертвами.

Виявляється, насильство це:

• погрожування нанесення собі або іншому тілесних пошкоджень,

• невиразні погрози типу «Ти у мене дограєшся»,

• погрози піти, забрати дітей, не давати грошей, подати на розлучення, розповісти що-небудь,

• завдання шкоди домашнім тваринам (щоб «помститися» партнеру),

• ламання та знищування особистих речей,

• використання лайливих слів,

• принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків,

• контролювання, обмежування у спілкуванні, стеження,

• заборона лягати спати або насильне пробудження,

• звинувачування у всіх проблемах,

• критика думок, почуттів, дій,

• ігнорування.

Насиллям щодо дітей, крім цього, вважається:

• нехтування дитиною,

• нехтування обов'язками стосовно дитини,

• відсутність в сім'ї доброзичливої атмосфери (психологічне насилля),

• недостатнє забезпечування дитини наглядом та опікою,

• втягування дитини у з'ясування стосунків між батьками і використовування її з метою шантажу,

• недостатнє задоволення потреб дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки (опікуни) матеріально спроможні зробити це,

• використовування алкогольних напоїв (наркотиків) до межі втрати самоконтролю над діями,

• нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не важко помітити, що все це не рідкість у наших сім'ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводили себе наші батьки, батьки наших батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємося над тим, як це може впливати на нас самих і наших дітей.

Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як би відстояти свою точку зору їм все одно, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.

Чи знаєте Ви, що:

Діти бачать, чують та пам'ятають більше, ніж вважають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі у конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, знаходиться в іншій кімнаті тощо). Але, насправді, діти завжди знають, коли їхні батьки сваряться.

Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей - навіть на немовлят - впливає домашнє насильство.

Як діти реагують, коли вони стають свідками насильства в сім’ї:

• діти зазнають почуття провини, сорому і страху, як ніби вони відповідальні за насильство, яке їм доводиться спостерігати;

• діти відчувають сум;

• діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім'ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей? Вони можуть:

• реагувати надто агресивно;

• не визнавати авторитетів;

• бути пасивними чи пригніченими;

• мати вигляд знервованих або заляканих;

• жалітися на головний біль, біль у шлунку, постійне відчуття втоми та сонливість тощо.

Які «уроки» може отримати дитина, що стикається із домашнім насильством?

1. Насильство - це засіб розв'язування конфліктів або отримання бажаного.

Цю навичку вони переносять в оточуюче середовище: спочатку в дитячий садок і школу, потім в дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім'ю і на своїх дітей.

2. Негативні форми поведінки в суспільстві - найвпливовіші.

Вони отримують впевненість, що тиск і агресія призводять до бажаного результату і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи права іншого.

3. Довіряти людям і, особливо, дорослим - небезпечно.

У своїх сім'ях вони не мають прикладу позитивних стосунків одного з одним. Тому їм важко встановити близькі стосунки з іншими людьми.

Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

4. Свої почуття і потреби не можна виражати відкрито.

Дитина не може відкрито виразити свої справжні почуття в сім'ї, тому що або до неї просто нікому немає діла, або за цим наступить покарання.

Врешті-решт, вона втрачає цю навичку - виявляти свої справжні почуття.